Сьогодні ми вирішили опублікувати його знову. Можливо історія, розказана сім років тому, допоможе сьогодні зрозуміти неоднозначні вчинки Савченко-політика. Сообщает politinfo.com.ua
Дівчина, яка мріяла літати
Після закінчення школи киянка Надія Савченко твердо вирішила, що хоче стати військовою льотчицею. Надія зупинила вибір на Харківському університеті повітряних сил імені Кожедуба. У приймальній комісії дівчину зустріли у штики – зараховувати в елітні війська її не хотіли. Кілька років поспіль Савченко безуспішно намагалася вступити до вишу. У результаті їй сказали, що візьмуть учитися, лишень якщо вона відслужить в армії. Так у 22 роки Надя почала військову кар’єру.
– Спочатку я служила радисткою, – розповідала Надія. – Робота біля телефонного апарату – це не для мене. Через кілька місяців я вирішила перевестися в інший рід військ. Обрала повітряно-десантні війська. Усе-таки ближче до неба. Пішла проситися до командира. Тоді формувався перший контрактний батальйон. Комбат вирішив позбутися мене. Він поставив умови – якщо я пробіжу 15 кілометрів із 15 кілограмовим рюкзаком десантника і не пасуватиму задніх перед чоловіками, то він мене візьме до себе служити. Він навіть подумати не міг, що я впораюся. Так я перевелася у ВДВ.
Під час служби в десантних військах Надія на рівних із чоловіками бігала багатогодинні кроси, займалася рукопашним боєм, стріляла з найрізноманітнішої зброї і стрибала з парашутом.
– Я зробила 18 стрибків, але це не багато. Я знаю жінок, у яких стрибків значно більше, – розповідала Надія.
Перша війна
Півроку Надя провела в іракському місті Ес-Сувейра, де розташовувався український миротворчий контингент. Була автоматницею. Прикривала задній люк БТРа.
– На війні нікому нічого не доводила, просто виконувала свою роботу, щоб її не робили за мене інші, – розповідала Надія. – Страшно жодного разу не було. Навпаки, дуже сподобалася буря в пустелі. Там земля червоного кольору, і коли починається буря, то здіймається пил і все навколо стає одного кольору. На відстані витягнутої руки вже нічого не видно. Приголомшливе видовище.
Савченко так і не відповіла, чи доводилося їй стріляти на поразку. Вона вважає це питання некоректним. Ось про баталії в кабінетах Міноборони розповідає охоче.
– Коли повернулася до України, довелося домагатися дозволу вступити на льотний факультет у Міністерстві оборони, – розповідала Надія. – Я поступила і добре провчилася два курси. Потім мене списали з льотної служби через конфлікт. Причому списали з формулюванням «не годна до вильотів» і до того ж звільнили зі Збройних сил України. Я домагалася в Міністерстві оборони, щоб мене поновили. Але коли я повернулася, то мене списали ще раз, так і не дозволивши спробувати, що таке самостійний політ. Я знову відновилася, але тепер уже не як штурман.
Савченко зізнавалася, що їй хочеться бути не штурманом, а льотчиком. Самою сидіти за штурвалом і керувати літаком. Вона мріяла літати на військовому бомбардувальнику СУ-24, але на шляху в небо була перешкода.
– Мені кажуть, що я жінка, і мені потрібно народжувати дітей, а не літати на СУ-24, – розповідала Надя. – Загалом медкомісія не забороняє жінкам займатися таким видом діяльності, але наші офіцери вважають, що жінкам там не місце.
Не жіночий характер
Савченко зізнавалася, що в її житті дуже багато схожого зі сюжетом фільму «Солдат Джейн». І перш за все це взаємини з чоловіками. Їй довго доводилося доказувати, що вона може служити з ними на рівних.
– Коли я прийшла в десант, то спочатку з мене сміялися і не сприймали навсправжки – згадувала Надія. – Дехто намагався загравати. Але потім, коли я показала, що серйозно захоплююся зброєю, військовими науками, то ситуація змінилася. У результаті я служила із хлопцями як товариш, і з часом вони стали мене сприймати на рівних. Але все одно в кожному новому місці доводиться доказувати право на нормальне ставлення. Жінок в армії сприймають як щось дивовижне. Виходить, що коли дівчина йде вчитися бухгалтером – це нормально, а коли хоче служити в армії – це якась неординарна подія. Якби жінок, які служать в армії, сприймали як нормальне явище, то нам було б значно легше.
На курсі з Надею навчалися 39 хлопців. Більшість із них молодші і з набагато меншим бойовим досвідом. Відгуки про однокурсницю – лише позитивні. Хлопці майже хором зізнавалися, що сприймали Надію як сестру, а деякі, сміючись, уточнювали – «як брата». Курсанти не соромились звернутися до дівчини за порадою і допомогою – від дрібних життєвих проблем до військових хитрощів.
А сама Надія сприймала хлопців виключно як колег. Зізнавалася, що ні з ким не зустрічається і взагалі не думає про романтичні стосунки і створення сім’ї.
– Я не хочу зараз створювати сім’ю – зізнавалась Надія. – Для мене зараз у житті найголовніше – небо. Якщо я літатиму, то цього буде цілком достатньо, щоб я була щаслива.
PS
Зараз Надія Савченко замість неба штурмує політичні висоти. Шлях до них виявився важче, ніж до військової служби: через полон, голодування, ув’язнення, суд. На відміну від багатьох політиків, вона спочатку стала Героєм України, а вже потім виступала з трибуни в парламенті і вела політичні переговори. Нестандартний початок, нестандартний шлях. Та й самі політичні рішення Надії Савченко від стандартів далекі.
Зараз Савченко вирішила йти своїм шляхом – вийшла з «Батьківщини» і готує власний політичний проект. Це вже вчинок не військові людини, а політика. Тепер, разом з правом розпоряджатися своєю політичною долею, Савченко повністю відповідає і за свої помилки. У політиці все як в небі – чим вище ти злітаєш, тим більш руйнівними може бути падіння.
0 коментарі:
Дописати коментар