До цих подiй у столичнiй галереї “Keresztury VMK Gonczi” проводять унiкальну виставку, що вже встигла стати справжньою сенсацiєю у свiтовiй культурi. Тут експонують понад 40 полотен Iштвана Герженi — художника, якого тривалий час вважали доволi посереднiм майстром пейзажу, аж допоки цiлком випадково не розкрилася його таємниця. Виявляється, майже 30 рокiв майстер ретельно маскував свої справжнi роботи.
Перед нами — одна iз 40 картин-знахiдок. У 1973 роцi, по смертi Горженi, новий власник будинку виявив цi полотна, однак так i залишив їх припадати порохом у пiдвалi. Лише 2006-го знайшовся колекцiонер на iм’я Ерiк Рiго, що захотiв придбати нещадно запорошенi пейзажi Горженi всi разом. Коли реставратори почали працювати над картинами, знiмаючи шар за шаром фарби, то помiтили, що пiд пейзажами щось приховано. I навiть не щось — сама iсторiя! Вiдтак мистецький свiт був вражений не лише майстернiстю художника, а й мужнiстю цiєї людини. Виявляється, усе своє життя, до останнiх днiв, вiн малював тi трагiчнi подiї в Будапештi 1956 року. Та якби картини виявили, то художниковi загрожувала б смертна кара, а членам його родини — тривале ув’язнення.
Подивiться уважно на цю картину. Як i всi iншi знайденi полотна, вона не має назви. Але кожен угорець зрозумiє, де й коли вiдбуваються подiї. Чи не здається вам ця трагiчна сцена до болю знайомою? Задимлене сльотаве мiсто, калюжi кровi на асфальтi, тiла хлопцiв… Аж серце стискається вiд думки, як усе це схоже на наш Майдан. От тiльки в руках у хлопцiв не дерев’янi кийки i щити, а справжнi рушницi. I прапор хтось випустив iз рук перед тим, як упасти. На ньому — нацiональнi кольори незалежної Угорщини: червоний, бiлий, зелений. “Будапешт” — свiдчить напис на зламаному дерев’яному вказiвниковi.
Про якi ж подiї розповiдає автор?
Щоб зрозумiти тi часи, варто згадати, що Другу свiтову вiйну Угорщина завершила на боцi переможених. I ставлення до неї з боку СРСР завжди було особливим. Рiшення про те, що країна належатиме до сфери радянських iнтересiв, ухвалили Черчилль i Сталiн, подiливши Європу мiж собою ще в жовтнi 1944 року в Москвi. Угорцям нещадно нав’язували комунiстичну систему. Бiльшiсть угорцiв не хотiли комунiзму, мрiяли про незалежну й вiльну державу. Угорськi комунiсти навiть зазнали поразки на перших пiслявоєнних виборах, хоча результати намагалися сфальшувати. I тодi СРСР став дiяти рiшучiше проти непокiрних “товаришiв”. Традицiйнi громадськi органiзацiї були забороненi, iншi партiї, крiм комунiстичної, — також. На початку 50-х рокiв у країнi було порушено кримiнальну справу на кожного третього угорця, близько 30 тисяч угорцiв посадили в тюрми за полiтичними статтями. Страх i вiдчай запанували в суспiльствi.
Але 1953 року пiсля смертi Сталiна зажеврiла надiя, що можна все змiнити, вигнати радянськi вiйська зi своєї землi. Не лише в Угорщинi, а й в iнших країнах соцблоку почалися хвилi протестiв. Влiтку 1953-го це сталося у схiдному Берлiнi, але повстання розгромили досить швидко. А в липнi 1956 року тисячi полякiв вийшли на вулицi в Познанi. Система почала трiщати.
В Угорщинi це сприйняли як знак, що слiд дiяти. На початку жовтня в Сегедi студенти унiверситету створили патрiотичну органiзацiю, до якої приєднувались студенти iнших вишiв. I 23 жовтня молодь органiзувала мирну акцiю в Будапештi, щоб висловити свою солiдарнiсть iз поляками. Розгубленi угорськi комунiсти повелися невпевнено: спочатку заборонили, а потiм дозволили демонстрацiю. Їхня розгубленiсть розiрвала пути страху.
Надвечiр Будепешт заполонив натовп — до студентiв приєдналося все мiсто, щонайменше 300 тисяч людей! Група демонстрантiв автогеном розрiзала символ комунiзму — восьмиметровий пам’ятник Сталiну, залишивши вiд нього лише чоботи. I тодi влада ухвалила рiшення — стрiляти.
Полiцiя вiдкрила вогонь по неозброєних людях. Демонстрацiя перетворилась на вбивство. Лише 25 жовтня на площi Кошута було вбито 60 i поранено понад 300 людей. Але повстанцi не здавались — вони не йшли з вулиць. Навпаки — з кожним днем їх ставало бiльше й бiльше, до Будапешта прибували жителi iнших мiст i сiл. Усе, як пiд час нашої революцiї!
Угорська комунiстична полiцiя й радянськi збройнi сили зазнавали численних втрат. Повстанцiв на вулицях, якi тримали в руках справжню зброю, було не так уже й багато — кiлька тисяч. Але за ними стояло все суспiльство. Спiльнi гасла — незалежнiсть країни, виведення радянських вiйськ, вiльнi вибори. 28 жовтня люди вiдтiснили радянських вiйськових i змусили угорських комунiстiв та окупантiв до перемир’я.
I уявiть — СРСР пiшов на поступки! Парламент визнав цi подiї нацiонально-визвольним рухом i пообiцяв нiкого не засуджувати за подiї. Повстанцi вже фактично святкували перемогу. Ось вона, воля, незалежнiсть! Навiть заява радянського уряду вiд 30 жовтня це пiдтверджувала — так, радянська армiя забереться геть з Угорщини. Але через 24 години у Кремлi пiд керiвництвом Хрущова ухвалили iнше рiшення: до Угорщини скерували новi збройнi формування.
Так за участю 60 тисяч солдатiв, 700 танкiв, авiацiї розпочалась операцiя з придушення революцiї. Такої кiлькостi вiйськових i стiльки технiки на той час вистачило б, щоб захопити половину Європи. Повстанцi фiзично не могли протистояти цiй силi, навiть попри те, що на їхньому боцi була угорська армiя. До того ж СРСР вдався до пiдлого обману — пiд приводом переговорiв виманили мiнiстра оборони Угорщини й заарештували його. Водночас створили проросiйський марiонетковий уряд на чолi з Яношем Кадаром.
А що ж Захiд? Європейськi країни та США висловлювали своє занепокоєння й обурення дiями СРСР. Проте надати реальну допомогу країнi нiхто не наважився.
Ситуацiя була безнадiйною. Проте частина армiї й повстанцi все ж вступили в бiй. Боротьба тривала переважно в Будапештi. Та революцiя перекинулась на iншi мiста й села, багато повсталих вiдiйшли в гори й вели бої з Червоною армiєю там. Лише кiлька рокiв тому iз засекречених архiвiв КДБ стали вiдомими жахливi числа. Серед угорського населення вбито 2652 особи й майже 20 тисяч поранено. Але й ворог зазнав втрат — 640 убитих радянських вiйськових i 2 тисячi поранених.
По закiнченнi бойової операцiї терор Кремля був жахливим: близько 22 тисяч людей засудили до тривалих термiнiв у в’язницi. 228 осiб, серед яких був i колишнiй прем’єр Iмре Надь, стратили. 13 тисяч людей iнтернували без судового вироку. 860 вивезли до СРСР у табори. Страчених героїв виставляли перед суспiльством звичайними бандитами й убивцями. Їхнi тiла закопували в могили без надгробних знакiв. Утiм сьогоднi в Музеї терору Будапешта всi 228 осiб iдентифiкованi — їхнi обличчя увiчненi на стiнi цього музею. Пiсля кривавого терору Угорщину нелегально покинуло близько 200 тисяч людей, переважно молодь. Аж до 1988 року, допоки країною керував Янош Кадар, про революцiю 1956 року було заборонено говорити пiд страхом ув’язнення. З подачi Москви офiцiйна угорська iсторiографiя називала повстанцiв фашистами й нацiоналiстами. Знайомi термiни, чи не так?
Насправдi ж це була найбiльше у свiтi нацiонально-визвольне повстання проти росiйської комунiстичної системи, яке потопили у кровi. I навiть пiсля вiдбутого термiну покарання повстанцi перебували пiд постiйним наглядом полiцiї. Вони та їхнi дiти не мали права на вищу освiту. Могли влаштуватися лише на брудну й низькооплачувану роботу. А 60-тисячна армiя СРСР так i залишилася в Угорщинi.
Лише 1990 року соцiалiстичний блок розпався, а країни, якi входили до його складу, нарештi змогли самостiйно вирiшувати свою долю. I, без сумнiву, першу цеглину з Берлiнської стiни вибили самi цi хлопчики, розстрiлянi на вулицях i площах Будапешта в жовтнi-листопадi 1956 року. Художник Iштван Горженi не дожив до часiв падiння комунiстичної системи. Помер 58-рiчним, не знаючи, чи вдихнуть колись його дiти або бодай онуки свiже повiтря свободи. Але, вочевидь, вiрив у це. Вiн не мiг знати, як довго його країна перебуватиме пiд гнiтом чужинцiв i чи згадають колись нащадки про загиблих героїв. А тому вирiшив, що справа його життя — розповiсти про цi подiї правду.
Можна тiльки здогадуватись, що вiдчував митець, зачинившись у вологому пiдвалi i створюючи свої полотна. Iз жалем i тугою вимальовував загиблих молодих спiввiтчизникiв, а потiм ретельно замазував трагiчний сюжет зображенням сонячних долин, гiр, дерев, пташок…
Iштван Горженi прийняв головне рiшення для себе: нехай за життя його вважають посереднiм малярем, нехай вiн не знатиме слави справжнього майстра. Але, можливо, настане час, i, якщо його полотна вцiлiють, фарба потрiскається. I може, хтось цiкавий i небайдужий захоче дiзнатися, що там приховано. I явить свiтовi те, про що бояться говорити люди. I тодi нащадкам вiдкриється страшна правда про те, якою цiною дiстається свобода.
Сьогодні, 10 листопада, в рамках відзначення 60-ої річниці Угорської революції та визвольної боротьби в Івано-Франківську за підтримки благодійного фонду “Чисті серцем” та почесного консула Угорщини Василя Вишиванюка відбувся масовий легкоатлетичний пробіг.
Біговий марафон відбувся на 1956 метрів. Стартували марафонці від Меморіального скверу, передає кореспондент Фіртки.
Учасники пробігу подолали дистанцію вулицями Академіка Сахарова – В’ячеслава Чорновола – Січових Стрільців – Дмитра Вітовського. Першими стартували чоловіки, потім жінки.
Перед початком забігу учасники вшанували пам’ять Романа Гурика.
Фінішували бігуни на Вічевому майдані, де відбулась церемонія нагородження та спільна молитва.
0 коментарі:
Дописати коментар