Чому українці стільки платять за опалення? Всі відповіді тут

Українці, отримуючи платіжки за опалення, як один задаються питанням: а за що саме ми, власне, заплатимо?

Розмір платежу залежить від тарифу на послугу з централізованого опалення (про це детальніше нижче) та обсягу споживання, визначених за даними лічильника (індивідуального та/чи будинкового) чи нормативами у тому випадку, коли лічильника на будинок немає, передає Корупція.Інфо

Отже за що платят українці, розбирался координаторка житлово-комунальних та енергетичних програм Громадянскьої мережі ОПОРА Тетяна Бойко.

Обсяг використаного тепла на 1 м2 може відрізнятися в рази залежно від того, наскільки енергоефективний будинок, і є повною зоною відповідальності споживачів. Зібратися із сусідами, створити ОСББ, замовити енергоаудит, розробити покроковий алгоритм термомодернізації, отримати державну та місцеву підтримку з бюджетів на “теплий кредит” чи іншу програму – і розмір платіжки може зменшитися вдвічі.

Тим не менше, замість того, щоб осилити довгий і правильний шлях, частина українців сподівається на зниження тарифів на опалення. Майже 99% у складі тарифу на опалення становить теплова енергія. Тариф на теплову енергію – це грошове вираження, або вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості.

Закон України “Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення” передбачає право споживача мати повну інформацію щодо цін/тарифів та їхніх складових. І забезпечити таке інформування своєї громади мають органи місцевого самоврядування та постачальники послуг. Однак, деталізовані розрахунки по кожному підприємству знайти досить складно. Зазвичай, інформація досить узагальнена і не дає можливості зрозуміти, куди сам монополіст планує витрачати кожну сплачену гривню.

Тому уявімо, що протягом опалювального сезону наше домогосподарство, яке отримує тепло з котельні, заплатить за теплову енергію 12 000 гривень, і спробуємо розібратися, куди підуть ці кошти.

Як формується тариф на тепло?

В українському законодавстві записано, що тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води розраховують підприємства-господарюючі суб’єкти, які мають ліцензії на такі види діяльності відповідно до річних планів та економічно обґрунтованих планованих витрат. Встановлюють тарифи на основі наданих розрахунків органи ліцензування – обласні державні адміністрації або державний регулятор – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг. Простіше кажучи, тарифи на тепло та гарячу воду розраховують самі постачальники, а встановлюють на основі цих розрахунків або ОДА, або ж НКРЕКП.

Як же розібратися, хто саме затвердив тариф конкретно у вашому будинку? З 15 травня 2017 року кількість ліцензіатів державного регулятора значно зменшилася. Так, регулятор ліцензує діяльність і встановлює тарифи на виробництво теплової енергії для суб’єктів господарювання, обсяг виробництва теплової енергії в яких перевищує 170 тисяч Гкал, транспортування – при забезпеченості споживачів приладами обліку теплової енергії станом на 1 серпня 2017 року понад 70%, а станом на 1 січня 2018 року понад 90%, постачання – для суб’єктів господарювання, обсяг постачання теплової енергії перевищує 145 тис. Гкал. В інших випадках ліцензування здійснюється обласними державними адміністраціями.

Але варто зазначити, що цьогорічні тарифи, в основному, ще затверджені постановами НКРЕКП. Тарифи формуються на основі відповідних порядків для кожного виду ліцензійної діяльності окремо – виробництва, транспортування, постачання і надання послуг.

Водночас, органи місцевого самоврядування значною мірою впливають на формування тарифів. Вони затверджують проекти планів підприємств і організацій, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, питомі норми витрат паливно-енергетичних ресурсів, місцеві програми розвитку у сфері теплопостачання, погоджують розміщення нових або реконструкцію діючих об’єктів теплопостачання, інвестиційні програми стосовно об’єктів теплопостачання, що перебувають у комунальній власності, визначають температурний графік роботи теплових мереж та розмір місцевих податків і зборів.

З чого складається тепловий тариф?

Тариф на теплову енергію – це сума тарифів на виробництво теплової енергії, її транспортування та постачання. Теплову енергію виробляють котельні, теплоелектростанції, теплоцентралі і теплоелектростанції, а також атомні електростанції. Вартість тепла напряму залежить від способу, яким його було вироблено, а також від довжини та технічного стану мереж. Тому тарифи не можуть бути однаковими для всіх міст – навпаки, вони можуть суттєво відрізнятися навіть в межах одного населеного пункту. За даними НКРЕКП, середньозважений тариф на теплову енергію серед ліцензіатів станом на середину січня 2017 року становив 1036 грн/Гкал.

Тариф визначається за формулою:

Відповідно, кожен чисельник тарифу (на виробництво, транспортування і постачання) складається із витрат на покриття собівартості, втрат та планового прибутку. Частина підприємств має закладений прибуток на рівні 0 грн, ще частина – на рівні 1% від тарифу.

Основну роль у виробництві тепла відіграють котельні. В тепловому господарстві країни діє понад 30 тис. котелень різного призначення. На виробництво теплової енергії витрачається в середньому 95,67% від загального тарифу, транспортування – 4,089% і постачання – 0,237%.

Середній тариф на виробництво теплової енергії (для ліцензіатів НКРЕКП, які виробляють тепло на власних котельнях) становить 978, 62 грн/Гкал (без ПДВ). 85% від цієї суми – це витрати на паливо. Основним паливом для котелень є природний газ (69%), частка вугілля становить 27%, рідкого палива – близько 1%. Інші складові тарифу: витрати на електроенергію – 6%, вода для технологічних потреб і водовідведення – 0,2%, матеріали і запасні частини – 0,1%, оплата праці з відрахуваннями – 7%, амортизаційні відрахування – 0,5%, інші витрати – 1,2%.

Середній тариф на транспортування теплової енергії становить 41,83 грн/Гкал. При цьому, на електроенергію витрачається близько 14% від тарифу на транспортування, на воду для технологічних потреб і водовідведення – 0,4%, матеріали і запасні частині – 3%, на оплату праці з відрахуваннями – близько 53%, амортизаційні відрахування – 13%, інші витрати – 16,6%.

Середній тариф на постачання теплової енергії становить 2,42 грн/Гкал. При цьому, на оплату праці з відрахуваннями становить 92,6%, матеріали і запасні частини – 0,8%, амортизаційні відрахування – 1,5%, інші витрати – 5,1%.

Отже, як повинні розподілитися наші 12 000 грн, сплачені протягом опалювального сезону за тепло?

2000 грн (20%) – це податок на додану вартість, який сплачуються до державного бюджету України. На теплову енергію залишається 10 000 гривень. З них витратити на виробництво теплової енергії передбачається 9567 грн, на транспортування – 409 грн, на постачання – 24 гривень.

На рівні виробництва 8132 грн підприємству теплопостачання доведеться сплатити за паливо (газ) для котелень, витрати на електроенергію плануються на рівні 574 грн, на воду – 19 гривен. На матеріали, запасні частини та інші матеріальні ресурси буде використано лише 10 грн, на оплату праці працівників, що забезпечують виробництво тепла – 670 гривень. Амортизаційні відрахування становитимуть 48 грн, інші витрати – 114 гривень.

На потреби транспортування теплової енергії буде витрачено 409 гривень. З них – витратити за електроенергію планується 57 грн, за воду потрібно заплатити 2 гривні. На матеріали та запчастини (а 2/3 мереж практично зношені) передбачено лише 12 грн, на заробітну плату працівників, зайнятих у сфері транспортування тепла – 217 гривень. Амортизаційні відрахування – 53 грн, інші витрати – 68 гривень.

На забезпечення постачання теплової енергії потрібно 24 гривні. З них – на оплату праці працівників сфери постачання – 21,9 грн, на матеріали та обладнання – 0,19 грн, інші витрати – 1,22 грн, на амортизаційні відрахування – 0,4 гривні.

Якщо підсумувати, то після оплати вартості палива у розмірі 8132 грн, решта 1868 грн мають бути витрачені на оплату праці із соціальними відрахуваннями (909 грн), покупку електроенергії (631 грн), матеріалів та обладнання (22 грн), амортизаційні відрахування (101 грн), усі інші витрати (184 грн).

Майже все – на газ? А як же оновлення обладнання та розвиток?

Кошти на амортизаційні відрахування та частина прибутку (оскільки він становить менше 1 відсотка, то включений до “інших витрат”) повинні використовуватися для реалізації інвестиційної програми підприємства.

Інвестиційна програма – комплекс заходів для підвищення рівня надійності та забезпечення ефективної роботи систем централізованого теплопостачання, який містить зобов’язання теплопостачальника щодо будівництва (реконструкції, модернізації) об’єктів, поліпшення якості послуг. Це документ з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями, а також зазначенням джерел фінансування та графіка виконання. Підприємство може використовувати й інші надходження, отримані від здійснення господарської діяльності, пов’язаної і не пов’язаної з ліцензованим видом діяльності, а також позикові і залучені кошти (зокрема, від міжнародних інституцій), а також кошти з місцевих бюджетів.

Варто завернути увагу, що тарифи формуються за плановими показниками, а чи будуть використані кошти, зібрані зі споживачів, згідно з цим планом – це вже інше питання. На жаль, у публічному доступі знайти докладну інформацію про “виконання тарифу” практично неможливо. Є ряд об’єктивних та суб’єктивних причин, чому на модернізацію обладнання і мереж часто використовується ще менше коштів, ніж заплановано. Але нецільове використання коштів монополістами – не поодинокі випадки.

Саме тому нам, як відповідальним споживачам, треба вимагати у своїх теплопостачальників і детальної структури затвердженого тарифу, і даних про його виконання, і звітування про реалізацію інвестиційної програми. Лише тоді наші знання перетворяться у силу.