«Я бачила їх смерть…Ті хлопці загинули прямо на моїх очах… Поїхала ж писати історії військових, а тепер…Тут все свистить, шкварчить і прострілюється»

«Я бачила їх смерть… Ті хлопці загинули прямо на моїх очах… Поїхала ж писати історії військових, а тепер…» – відстороненим голосом із дрижанням каже наша журналіст. Вчора її очі бачили не тільки війну, а й її найжахливіший наслідок – смерть.

В котрий раз мі змушені констатувати – ніякого режиму тиші не має, на Сході триває справжня війна. З початку нового року більше двох десятків важко поранених, а вчорашній день закарбується в нашій памяті, як перший трагічний у 2018-му. Терористи не припиняють обстріли Світлодарської дуги і околиць Донецька. Вже навіть з 120-мм мінометів, навіть серед білого дня. Саме на цих ділянках троє захисників вчора віддали свої життя, захищаючи Україну.


«Поки не прибули медики – мені здавалося, що все ще може бути добре. Здавалося, що хлопців евакуюють у госпіталь із пораненнями і все… Але ні. Лікарі сказали, що вже нема кого вивозити – вони загинули. Один із армійців усього місяць прослужив на контракті… Другий, доросліший чоловік, служив з 14-го, вдома лишилися троє дітей» – ледь стримуючи сльози продовжує дівчина.


Тут все свистить, шкварчить і прострілюється. Розбиті війною населені пункти пусті вже кілька років. А кожною смертю наших хлопців приходить усвідомлення, що ворог не має намірів зупинятися.


Згадайте загиблих в молитві. І пам’ятайте, скільки, насправді, коштує наші з вами мирні сни.


Андрій Римарук (Andrii Rymaruk)


Фонд «Повернись живим»




Джерело