Два роки возила квіти на чужу могилу і лише зараз поховала останки: Історія дружини героя АТО, яка вразила всю Україну

В рамках гуманітарного проекту Збройних Сил України “ЕВАКУАЦІЯ 200” ідентифіковані і поховані останки якого вважали зниклим безвісти захисника України Ярослава Антонюка, передає https://korupciya.com/

Як повідомляє Цензор.НЕТ, в суботу, 13 січня, на кладовищі села Чижівка Новоград-Волинського району Житомирської області поховали останки механіка-водія танка 3-ої танкової роти танкового батальйону 30-ї окремої гвардійської механізованої Новоград-Волинської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України сержанта Ярослава Антонюка, який разом з екіпажем загинув ще в 2014 році під час нерівного бою з російськими танками поблизу селища Никифорове Донецької області і досі вважався безвісти зниклим.

Ще в липні 2017 року, в рамках гуманітарного проекту Збройних Сил України “ЕВАКУАЦІЯ 200” Управлінням цивільно-військового співробітництва ЗС України було підтримано ініціативу матері загиблого військовослужбовця військової частини А0409 старшого лейтенанта Артема Абрамовича (командир танка, механіком-водієм якого був сержант Антонюк) Світлана Абрамович щодо проведення повторного огляду і відповідних експертиз останків її загиблого сина. Підставою для цього стало ретельне вивчення обставин загибелі екіпажу танка і наявність в труні двох мішків з останками загиблих військовослужбовців.

У зв’язку з цим в Управлінні цивільно-військового співробітництва ЗСУ були підстави вважати, що в могилі можуть перебувати останки іншого члена екіпажу, а саме сержанта Ярослава Антонюка, який досі вважався зниклим без вісті.

Як виявилося після експертизи (в тому числі ДНК), військові не помилилися. У могилі знаходилися останки не тільки Артема Абрамовича, але і Ярослава Антонюка. Вони загинули разом зі своїм побратимом Петром Барбухом (похований в 2015 році в селищі Жеребилівка Новоград-Волинського району), в складі танкового екіпажу Т-64 12 серпня 2014 під час нерівного бою з російськими танками поблизу селища Никифорове Донецької області, коли прикривали відступ поранених бійців 30-ї окремої механізованої бригади.

Прощання із загиблим воїном тривало дві доби, спочатку в 31-му гарнізонному будинку офіцерів в Новоград-Волинському, а потім в селищі, де він жив зі своєю сім’єю.

В останню путь героя проводжали військовослужбовці, рідні та близькі, керівництво міста, а також небайдужі жителі Житомирщини.