Клацаємо по всім каналам і з завмиранням серця слухаємо кожні новини пов`язані з війною! Не відійшовши від страшенних втрат в ДАПі ми знову проводили час в безперервному страху…почалося ДЕБАЛЬЦЕВЕ((( Сообщает https://litera1.co.ua/
Раптом пряме включення зі зверненням президента. Після всяких бла-бла-бла ми чуємо «все під контролем, плановий вивід військ проходить успішно»
Хтось з хлопців жбурнув костиль та висловився відбірним матом(((
Дістаємо інфу по крихтам звідусіль…розуміємо, що трагедія просто нереальних масштабів(((
Згодом по всій Україні люди збиралися на вокзалах щоб зустріти тих, хто лишився живий!
Я точно знаю, що запам’ятаю на все життя з того вечора.
Перон битком набитий людьми, камерами, квітами та плакатами. Хтось почав співати гімн і весь люд миттєво підхопив, здавалося, що наш спів заповнив все навкруги. Потяг прибув. Люди обліпили вагони зі всіх сторін. Хлопці виходять з вагонів змучені, трохи шоковані, сумні. Квіти, сльози, обійми і безкінечно чулося «Дякуємо!»
Коли все трохи втихомирилось ми з дівчатами питали в хлопців чи потрібна допомога. Підходжу до височенного дядька, питаю як він…каже, що змучений, болить спина і хоче додому! А я дивлюсь на його обличчя і мені здалося, що в зморшки назавжди в’їлася війна. В‘їлася загиблими побратимами, закривавленим снігом, замерзлим поглядом солдата.
Взнаю, що дядько досі в броніку…пропоную зняти, на що він каже: – «я з ним пройшов з десяток кілометрів, він мене врятував. Зніму лише вдома». Каже, що з Хмельницька і питає, чи прямує щось туди в цей час. За спиною чую: – «я вас відвезу». Молодий хлопчина просто приїхав зустріти і вшанувати наших захисників. Без вагань вирішив просто довезти солдата до рідних!
Я часто згадую той вечір…згадувала і сьогодні. Тільки шкода мені, що вшанувати хлопців прийшло зовсім мало людей((( якось це не правильно! Але дивлячись на цю маленьку дівчинку, яка не випускала з рук татків бойовий прапор, я вірю, що все ми зможемо!
P.s. Полеглих на Майдані теж вшанували. Людей теж не дуже багато було. Від мене особисто велика подяка батькам, які йшли з маленькими дітками, і покладали квіти до світлин загиблих.
Тетяна Руденька
0 коментарі:
Дописати коментар