НАЙБІЛЬШЕ ЗАПАМ’ЯТАВСЯ ХЛОПЧИК ІЗ СТРИЯ, ГЕТЬ ДИТИНА, ЯКИЙ НА ПИТАННЯ СКІЛЬКИ ЙОМУ РОКІВ ВСЕ ТВЕРДИВ: “18-ТЬ. ЧЕСНО. ВІСІМНАДЦЯТЬ МЕНІ, ВЖЕ Є.. ТА МЕНІ ЗАВТРА ДОДОМУ ТРЕБА”..



Ніч з 18 на 19 лютого 2014. Кафе “Млинці” на Майдані враз стало польовим шпиталем.

Командир нашої медбригади кандидат медичних наук, хірург 1 категорії Руслан Миколайович Горобець (тоді ми звали його Комбриг) на той момент не спав вже протягом 2-х діб. Сообщает https://litera1.co.ua/

Вранці 19 лютого, коли ми вже пережили пожежу та евакуацію з Профспілок, він відправив додому дівчат-медсестер, Таню, Аню та Оляну (комусь з них ще було на роботу, на зміну в лікарню). Мене він, нагримавши, відправив звідти ввечорі 19-го, викликавши машину Aвтомайдану. Комбриг залишався на місці і продовжував надавати медичну допомогу в ніч з 19 на 20 та вдень 20-го лютого 2014. Я ледве прокинулася 20-го, в обід. Телефон був повний смсок від знайомих. Смски були 2-х видів: “Ти де?” і “Йди звідти негайно!” Зібрала запас медикаментів, що тримала вдома (найбільша потреба була в Анатоксині), поїхала до наших у “Млинці” і дізналася що сталося на Інститутській 20-го …


Снайпер-садист постійно цілив комусь в ногу, пораненого підбігали рятувати 3-4 людини, кожному з яких снайпер прострілював кому руку в плечі, кому шию, кому око. Таке повторювалося з кількома пораненими. Поранених неслих в основому в готель “Україна”. Серед тих важкопоранених, кого вдавалося донести до “Млинців”, були ті хто “витік” – втрата крові несумісна з життям. Не пройде й 2-х тижнів, як медиків з Майдану запросять на зібрання в Інституті ортопедії і травматології. Там нам розкажуть, що на Майдані, мовляв, були лише некваліфіковані лікарі, які могли зашити в рани навіть клаптики одягу і що лікарні типу 17 чи 4 прийняли в ту ніж аж по 12 та 14 поранених, неочікуваних, раптово зі швидкої, ось які вони молодці! Далі покажуть відео, де в операційній з усіма необхідними приладами буде знаходитися до 20-ти медиків, рятуючи 1 хворого (добре що Руслана тоді з нами не було на тих зборах!)…


В першу ніч у “Млинцях” нас було менше десяти. Столами служили по 3 столики кафе, зсунуті разом. Таких столів зробили 2, потім додали ще 1. Там не оперували, там стабілізували. Ми не знали імен тих кого рятували, ні місць звідки вони. Після надання меддопомоги їх евакуював Автомайдан, і далі ховаючи і рятуючи людей. Ми навмисне їх не рахували, бо лікарі казали, що то погана прикмета.


Найбільше запам”ятався хлопчик із Стрия, геть дитина, який на питання скільки йому років все твердив: “18-ть. Чесно. Вісімнадцять мені, вже є” і відмовлявся від госпіталізації зі словами “Та мені завтра додому треба”. Його ноги – єдине фото поранень, яке Комбриг дозволив мені зробити (потім ми всі шкодували, що не фіксували характер ушкоджень). Нижня білизна в крові, але життєво важливі органи цілі, осколки лягли поряд. Ті, хто його приніс, були такі ж діти на вигляд, вони розповіли, що коли біля них впала граната від “Беркуту”, хлопець відштовхнув подалі свого друга, що знаходився поряд. Друг був одним з тих, хто приніс його на ношах…


Живіть довго, мої медики-янголи!

    Blogger Comment

0 коментарі:

Дописати коментар